Дземброня.

 

Дземброня.

Прогулянки навколо Дземброні...



...Зазвичай влітку мандруєш найбільше. А от цього року якось засиділася. Сиділа, сиділа та все ж знайшла кілька днів та поїхала у свої улюблені Карпати. Поїхала разом з приятелькою, щоб показати їй красу на різноманіття цих місць. В планах цього разу був «ледачий» відпочинок. Назвала це так, щоб одразу не злякати приятельку. Плани були ще ті.

...Квитки спромоглися купити до Івано-Франківська. Приїхали дуже рано, швиденько пересіли на бус на поїхали у Верховину. Але метою цього дійства була не Верховина, а Дземброня. Автобуси туди ходять один раз на день. Тож ми вирішили не гаяти часу. Трохи не доїхавши до Верховини, вийшли на Ільцях і далі пішли пішки. Пройшли Ільці, пройшли Красник. Нас обганяли бусики, що везли рафти та туристів на рафтінг. А назустріч по річці вже сплавлялися ті, хто доїхав до місця початку запливу раніше. Так ми йшли деякий час, поки нас не наздогнав добродій на роздовбаній колимазі. Багато він нам не обіцяв, але підвіз до початку Нижньої Дземброні. За це йому велике спасибі. Трохи перепочивши, ми рушили далі. Пройшли Нижню Дземброню та повернули на дорогу, що вела нас до мети. Поки ми йшли та роздивлялися, де би зробити привал, нас наздогнав машиною ще один добродій та завіз у саме село. Ще й насварив, що ми йшли й нікого не зупиняли.

...В Дземброні на нас вже чекала кімната та файна господиня бабуся Параска. Ми називали її пані Параска. Неймовірно позитивна і жвава, як на свої 75 років. Апартаменти у неї не супер-євро, але є все необхідне, і головне – там неймовірна атмосфера. А ще у її корів смачнюче молоко. Ми помилися, бо, йдучи, добряче припали пилюкою, розібрали речі та пішли гуляти по селу. Вперше я опинилася там, коли ми йшли походом по Чорногорі та спустилися у це село. Це була любов з першого погляду. Тепер я приїжджаю туди, щоб жити у приватному секторі, вдень ходити в радіальні походи (там є куди), а увечері пити молоко на ганку, годувати бабусиних песиків печивом та слухати те, що розповідають незнайомі мені люди.

...У цьому селі якось знімалося кіно «Тіні забутих предків». У тій хаті, де жив режисер Параджанов, зараз велика кімната зроблена як музей. Багато фото, картин та іншого, що нагадує про той час, що дарували гостинній хазяйці відомі і не дуже люди, котрі потім зупинялися у неї. Будете там, обов’язково знайдіть ту хату. Є монастир, служби в якому проводить священник, з котрим можна поговорити за життя. Є ще багато чого цікавого.

...У перший день ми погуляли по селу. Пішли до річки, але вода була така холодна, що нас вистачило тільки походити по коліно у воді. Хоча особисто я мала серйозні наміри щодо купання. Знайшли джерело із смачною водою та трохи поклювали ожини. Спати лягли рано, бо в потязі майже не спали, ще й на наступний день планувався досить ранній підйом.

...Прокинулися рано. Поснідали. У планах була прогулянка на полонину Смотрич та до водоспадів Смотрич. Людей на цьому маршруті було багацько. Хтось йшов до полонини, хтось до водоспадів, хтось до Вухатого Каменю. Були й такі, що йшли до обсерваторії на Попі Івані та далі по хребту. Ми йшли не кваплячись, бо спека була ще та. Зупинялися пошукати малину та гогози. На полонині перепочили, поповнили запаси води, зайшли в колибу «Молочна хата» подивитися, чи є сир на продаж, та пішли далі. Ближче до водоспаду занурилися в ліс. Лісом було йти значно краще: в тіні спека не дошкуляла. Біля водоспаду влаштували обід. Чудові краєвиди, аромат м’яти, гуркіт падаючої води. Найкращого місця для легкого перекусу не знайдеш. Замість вина ми попили води з водоспаду. Час повертатися. На зворотному шляху назбирали грибів, купили сиру та покуштували жентицю. Увечері традиційна вечеря на ганку та кавун на ніч. З кавуном ми, звісно, погарячкували.

...Ранком наступного дня ми пішли на полонину Чуфрову. Дорогою ласували ожиною, якої було море, та афенами. На відміну від попередньої прогулянки, тут ми були самі і це було прекрасно. Тільки десь біля полонини зустріли двох туристів, що йшли з Бребенескула та лісовика. На полонині ми трохи затрималися, щоб помилуватися краєвидами. Як вже поверталися, далеко попереду почалася гроза. Все почорніло, було чути як гримить, інколи з’являлася блискавка. Кілька крапель впало і на нас. Коли ми прийшли до Дземброні, дощ там вже припинився. На згадку про негоду залишилися калюжі та запах озону. Ми – везунчики, сухі і з грибами, прийшли до хати. У господині були гості. Приятелька пішла спати рано, а я засиділася на ганку з парним молоком і печивом. Мене ще пригостили гуцульськими голубцями з квашеної капусти.

...Наступного дня за планом був Степанецький хребет. Пощастило з погодою і цього разу. Краєвиди звідти казкові. Видно всю Чорногору. Над Чорногорським хребтом нависли важкі чорні хмари. Можна було тільки уявити, яка негода там розгулялася. А з іншого боку Степанецького хребта сяяло сонце та по ніжно-блакитному небу пливли білі зефірні хмарки. Контраст причаровував. Ми пройшлися по всьому хребті, походили між коровами, вівцями та конями, що там паслися, позбирали ожину та малину. Це була остання наша прогулянка в цих краях. Приятельці вона сподобалася найбільше.

...Вже завтра ми їдемо в інше місце.



Создан 04 сен 2018